Створення – останні тижні

Незадовго до своєї смерті доктор Петер Е. Мюллер-Мееркац мав останнє щире бажання: його історія повинна бути записана.

Він сказав: «У мене залишилося три дні життя, ми повинні поспішати».

І ми почали – він сам, його дружина Єва та я, його дочка Міхаєла. Ми писали невтомно, година за годиною.

Рівно через три дні рукопис лежав перед нами: книга була готова.

Але для нього це ще не було завершенням. Вона ж ще не була надрукована й переплетена.

За допомогою двох молодих людей із Рупольдінга – Маркуса та Олесії Міттермайєр –

твір був у поспіху підготовлений поза робочим часом. Їм належить наша особлива подяка.

Коли німецька версія була в його руках, для доктора Петера ще не настав момент прощання. «Книга повинна існувати й іншими мовами», – сказав він. І я почала перекладати – мова за мовою, завжди ще одну. Кожного разу, коли нове видання було готове, він хотів особисто тримати його в руках.

Рівно через два тижні твір був перекладений, надрукований і переплетений одинадцятьма мовами. Доктор Петер був сповнений гордості. Останніми силами він навіть підписав кілька примірників. Він думав про наклади та продажі аж до кінця, адже його найбільшим бажанням було, щоб завдяки цій книзі була зібрана велика сума пожертв для дітей. Він хотів пережити увесь процес. Він навіть сам наклеював марки на перші книжкові відправлення.

Наступного дня для нього розпочався останній етап його шляху – час спокою. Але перед тим він із повною відданістю завершив усе, що було для нього важливим.